Я вбиваю людей на папері,
залишаючи чисте сумління,
закриваю для них всі їх двері,
щоби квіти росли крізь каміння,

щоб колись у містах сутінкових
крізь будівлі з паперу й картону
вийшло трохи таких – світанкових,
що втекли з моїх снів, мов з полону.

В світі холоду, тисняви й відчаю
усі вбиті у книгах й сюжетах
прийдуть в гості веселі й заквітчані
пити каву й читати газети.

І ні крихти не матиму совісті,
як для публіки в ложах й партерах
і для трагізакінчення повісті
я уб’ю їх усіх на папері.

Серед натовпів, бруду і галасу
усім хочеться трохи трагічного,
щоби сльози на очі верталися,
трохи вічного й трохи незвичного.

× Пришло новое сообщение